Попелюшка. Житомир

С. Прокоф’єв. «Попелюшка» балет

(до 125-річчя композитора)

Доля Сергія Прокоф'єва (1891-1953) — це складний шлях артиста, великого та неординарного як у помилках та протиріччях людської натури, так і у своїх геніальних осяяннях. Композитор народився в Україні, у селищі Сонцовка (нині Червоне Донецької області). Він помер  в один день зі Сталіним в Москві, і тому похорон видатного композитора пройшов майже непомічениим. Незважаючи на те, що композитор добровільно повернувся з еміграції і намагався підкоритися радянській ідеології та музичній естетиці, його новаторська музична мова не вписувалася у стандарти соціалістичного реалізму,  тому сприймалася відчуджено офіційним мистецтвом.

Прокоф'єв один з найбільш  значущих композиторів XX століття Він  автор 11 опер, 7 балетів, 7 симфоній, 8 концертів та  музичних творів в інших жанрах. Серед балетів поза конкуренцією його «Ромео і Джульєтта» та «Попелюшка» (1945), де майстер  продовжив кращі традиції російського класичного балету, започатковані П.Чайковським, балетмейстерами М.Петіпа, Л.Івановим, О.Горським.

Задум втілити сюжет Ш.Перро у хореографічний твір виник у композитора в 1930-ті роки. Під час   війни композитор, працюючи над епопеєю «Війна і мир», із задоволенням повертався до зворушливої та простої історії про перетворення щирої душею і вдачею бідної сироти у казкову принцесу. Музика Прокоф'єва стверджувала велич вічних етичних принципів, силу кохання, упевненість в перемозі  доброго первня. Автор прагнув, щоб глядач у   казковій облямівці побачив у балетній виставі живих людей, які щиро  відчувають та прагнуть щастя.

         У Харкові «Попелюшку» поставила уперше болгарський балетмейстер    М. Арнаудова (1969). Головні ролі в ній виконували серед інших народні артисти України С. Коливанова і Т. Попеску. Тепер вистава йтиме у хореографічній редакції Віктора Литвинова, яку обрав свого часу балет Національної опери України.  В минулому популярний характерний танцівник Київського театру опери і балету, потім — головний балет­мейстер Дитячого музичного театру столиці України, він багато років  очолював  головну  балетну трупу нашої держави.  Творчість Литвинова добре відома й харків’янам – на нашій сцені  балетмейстер здійснив оригінальну постановку балету Р. Щедріна «Горбоконик» (2007).   

Можливо, це, певним чином, обумо­вило і характер нової постановки Литви­нова. У «Попелюшці» він залишається вірним собі: тут багато вигадки, гумору, гротеску, дотепних пластичних знахідок. Ексцентричні побутові сценки чергуються з мелодраматичними, класичний танець з яскраво характерним...

«В інтерпретації Віктора Литвино­ва «Попелюшка» набула нового звучання, - писала про неї пресса, - вона мало чим нагадує тра­диційну казку для малюків про бід­ну дівчинку, злу мачуху, добру фею і прекрасного принца. Сприйнят­тя вистави вимагає роботи і розуму, і серця. Мовою сучасної хореографії в ній йдеться про одвічні етичні проблеми, що стосуються не тільки — і не стільки — дітей, а й, насамперед, дорослих.

Вистава оповідає про цінності справжні й фальшиві, про силу кохання, красу почуття. Перед глядача­ми постає дріб’язковий міщанський світ, де зустрічають «по одежці», де щирі глибокі почуття губляться за бутафорським блиском багатства і світською манірністю. Тут навіть юне серце часто буває сліпим. І Принцу треба пройти тривалий   шлях до усві­домлення своєї любові.

В певному  розумінні, саме Принцє головним героєм спектаклю. У пошуках ко­ханої Принц проходить душевну ево­люцію.  У фіналі  балету геройнемовби піднімається над своїм оточенням, він духовно зростає — його танець сповнений класичної ви­тонченості й піднесеності...».

Нова «Попелюшка» обіцяє стати  для глядачів колоритним дійством, що за­хоплює емоційністю й динамікою, дотепними сценами, ви­довищністю.    

  Глядачам треба взяти до уваги, що подібний сюжет вже був використаний на харківській сцені кілька років тому. Тоді петербурзький балетмейстер Василь Медвєдєв вперше в Україні поставив «Попелюшку» (друга назва «Сіндерелла»)  на музику Й.Штрауса (2011). Але дія у тій виставі відбувається в модній агенції, Принц там - кутюрьє, а  Попелюшка (Сінді) мріє стати королевою подіуму. Тож, як бачимо, це дві різні вистави, кожна з яких анітрохи не заважає іншій.  Їх навіть цкаво порівняти. Але прем’єру нової «Попелюшки» треба  переглянути  якомога скоріше. Вже у березні вистава виїжджає на гастролі до Нідерландів.